Вальс. В одной лодке. Личное. Женский журнал Veslo.org
 
Главная
Красота/Здоровье
Личное
Беременность
Дети
Карьера
Кругосветка
Магазин
Логин:
Пароль:
Регистрация   Забыли пароль?
Возможно, Бог хочет, 

чтобы мы встречали не тех людей до того, как встретим того единственного человека. Чтобы, когда это случится, мы были благодарны.

Габриель Гарсиа Маркес

НОВОСТИ
19.01.2017 13:59
Самый эффективный способ запоминания информации

19.01.2017 13:58
Гаджет, который считывает уровень стресса у домашнего питомца

19.01.2017 13:56
Между всеми мультфильмами Pixar есть связь

18.01.2017 12:15
Забота об окружающих продлевает жизнь

18.01.2017 12:14
В Кембридже открыта вакансия лего-профессора

18.01.2017 12:12
В индийских самолётах появились места только для женщин

17.01.2017 13:38
Amazon запускает канал для любителей аниме

17.01.2017 13:37
Японские "бесполые" размывают грань между мужским и женским

другие новости

РЕЦЕПТ ДНЯ
МАЛОСОЛЬНАЯ МОЙВА
Мойва не рыба? Кто знает… При всём обилии рыбы приготовленной различными способами, иногда хочется чего-то...
подробнее...
другие рецепты

Вальс

Личное
В одной лодке
 
Вальс

(„Сентиментальна дурепа, що зачитується Джейн Остін”)

Не стань мені снігом, що стане —і вперше, і вдруге...
Не стань мені братом, бо зможу в собі шкодувати
Розтерзане серце. І, чуєш, не будь мені другом...
А тільки отим, що єдиний у світі,.. Чи катом...
(Кияновська)

Усі дівчата в дитинстві чекають на принца. Деякі продовжують чекати на нього навіть коли перуть пелюшки своєї дитини, що її народили від отого „брівна”, що хропе на дивані у протертих шкарпетках й незрозуміло чому йменується гордим словом „чоловік”.

А інколи такі рекордсменки з мрій не втрачають „бойовий запал” ніколи і все чекають, коли ж до них у двері постукає принц, та щоб без ціпка, та щоб тримав у руках пенсію за минулий місяць (дійсно, не принцесі ж за нею бігати!)

Я не відносилась ні до перших, ні до других, ні до третіх, звісно. Просто змалку я була надзвичайно спостережливою дівчинкою. Я дивилась навкруги і занотовувала в свою пам’ять усі випадки нещасливого кохання: рідних, знайомих чи просто почерпнутих зі сторінок газет та журналів.

Це допомогло мені зробити блискучу кар’єру, бо я зосередилась тільки на роботі. Звичайно, в мене були чоловіки, але чим старша я ставала, тим більше підтверджувалась моя теорія: кохання – примара, романтика – самообман, сентиментальність – синонім дурості.

Але, войовничий прагматик в усьому, я все ж мала свою дурну сентиментальну слабкість – я любила дощ.

Годинами я могла гуляти під дощем без парасольки (ба в мене її і не було) і просто думати над чим завгодно, спостерігати за життям міста і аналізувати своє. І знаєте, що цікаво – після таких прогулянок в мене ніколи не було застуди. Дощ оберігав мене, немовби здогадуючись про мої почуття до нього.

Він був насправді для мене Тим, кого я завжди чекала і Тим, кого любила. Він замінив мені ефемерного принца, якого не було і бути не могло. Принц був примарою, а дощ торкався мене. Принц існував лише в уяві, а дощ був поруч.

Та навіть під дощем я відчувала, що мені бракує чогось для повної гармонії. Я намагалась зрозуміти, чого саме, і знову виходила гуляти по залитих дощем вулицях, шукаючи те, чого сама навіть не розуміла.
Відповідь прийшла дуже скоро.

Я стояла на горі Високий Замок і милувалась Львовом. Це справді складно – не бути романтиком в такому місті.

Дощ ставав все сильнішим і зігнав з гори найстійкіших туристів. Я зосталась одна (хоча це я так думала!), доки над моєю головою не з’явилась парасолька.

- Ви ж застудитесь, - промовив до мене її власник.
Я обернулась і побачила досить гарного молодого чоловіка, що проявив таку турботу. Це мене не вразило – бо ж я була у Львові. Мене вразили його очі: сірі та прозорі, вони були уособленням мого коханого. Дощові очі...

І раптом все стало на свої місця. Це ж треба – все так просто! Я зрозуміла: ми можемо любити дощ, сніг, навіть град, - що завгодно, але день за днем, рік за роком, ми гуляємо під дощем (снігом/градом/чим завгодно) з однією надією – що Хтось здійме над нашою головою парасольку...

У старій львівській кав’ярні не заведено було танцювати. Але грав старий, та від того не менш прекрасний вальс, і ми не змогли втриматися.
„Кап-кап-кап”, - промовляв дощ за вікном.
„Один-два-три”, - кружляли ми у вальсі.
Якби я була сентиментальною, я б назвала історію нашого кохання „львівським вальсом”. Та мені таке й на думку не спадало – я просто танцювала. Це я вміла.

Якби я була сентиментальною!..
ВальсВін уперто домагався того, щоб для мене це слово не було відразливим. Спочатку йому це не вдавалось, і він йшов від мене, та завжди повертався. І завжди не з порожніми руками. Або з букетом польових квітів (і де він їх збирав?!), або з романом Джейн Остін (і ця книжка збирала пилюку у мене вдома – тоді він починав читати вголос, а я, сміючись, затикала вуха й голосно співала „Я не здамся без бою”).

Він дякував за наснагу такою піснею і не здавався. Скоріше, це я здалась. Колись взяла і почала читати „Чуття і чутливість”. А через деякий час перемкнула телевізор з огляду англійської футбольної прем’єр-ліги на фільм „Привид”.

Він показав мені моє місто, якого я, виявилось, не бачила. Ми блукали вулицями Львова, якого я не знала, і я закохувалась в цей Львів так, як все більше і більше закохувалась в нього. 

Та якось, коли він прийшов до мене пізно ввечері, майже вночі, щоб знову піти гуляти, я була у поганому настрої. На роботі були негаразди, бо, певно ж, я змінилася. А робота важила для мене багато. І, зла, на весь світ, я роздратовано спитала:

- Знову гуляти? Ну що це таке? Мені набридло! Скажи, може ти мені щось подаруєш, га? Ну чого мовчиш? Я у поганому настрої, а коли жінка у поганому настрої, їй треба щось подарувати! Ну, що ти можеш мені подарувати?

Це, як мені тоді здавалось, просте питання, він обмірковував декілька хвилин, протягом яких я верзла казна-що! А потім він подивився на мене своїм прозорим поглядом і серйозно відповів:
- Я можу подарувати тобі дощ.

В мене був такий настрій, що я могла заридати. Могла кинути в нього чимось. Могла просто мовчки виставити його за двері. Я обрала четверте – істерично засміялася. Так, дійсно, це була істерика, і єдина фраза, яку я крізь сміх промовляла до нього була: „Мені замало дощу, розумієш?”
Напевно, він зрозумів. Бо пішов до дверей, а біля них зупинився і тихо сказав:
- Ти моя люба дурепа.
- Так, дурепа! – закричала я. – Але не твоя, і не люба. А сентиментальна дурепа, що зачитується Джейн Остін!

Він пішов.
А потім і дощ.

Наступного ранку я не пішла на роботу і, почуваючи себе, як у школі, коли прогулювала уроки, пішла гуляти по місту. По тих вулицях, де ми блукали. По тих кав’ярнях, де пили каву і танцювали вальс. По Високому Замку.

І саме там, на цій Горі Прозріння (для мене), де я вперше зрозуміла, що він – той, кого я завжди чекала, я усвідомила, що не просто сентиментальна дурепа. Що я дурепа, якої Львів не бачив. Що якби на роботі знали, яка я дурепа, то звільнили б одразу.

Він міг подарувати мені дощ. Він готовий був подарувати мені дощ. Але ж він і був для мене дощем! Не тому я його покохала, що його очі були такі дощові, а зливи завжди любила тому, що судилося його зустріти. Передчуттям кохання були вони для мене. Кохання, яке я зруйнувала, бо не дощ він ладен був мені подарувати, а себе.

Гадаєте, я плакала? Ні, я знову обрала усмішку. Бо тепер знала, що робити.

***
Завтра я візьму відпустку за свій рахунок і поїду його шукати. Моя черга здійняти парасольку.

Може, він поїхав з міста. А, можливо, взагалі з країни. То байдуже. Я вірю, що, скільки б мені не довелось шукати, коли-небудь я знайду кохання, що пішло від мене у дощову ніч...

Автор: Алина Дыхман
Фото: inmagine.com


Если Вы обнаружили в тексте статьи ошибку, выделите ее, пожалуйста, мышкой и нажмите Ctrl+Enter


Вставить в блог Обсудить (0)
 Новый способ знакомств в Интернете Пасодобль 


 
Красота / Здоровье
Лицо
Тело
Волосы
Ногти
Диеты
Спорт
Стиль
Восточная медицина
Здоровье
Дети
Все о детях
Здоровый малыш
Игры
Многодетное счастье
Личное
Мужчина с веслом
В одной лодке
Секс
Дела домашние
Не лодкой единой
Все о подарках
Беременность
Я буду мамой
Я - мама
Бесплодие

Rambler's Top100



Карьера
Аудиториум
Заметки соискателя
Рабочий сектор
Информация
Кругосветка
Города и страны
Обычаи и традиции
Знаменитые женщины
Полезная информация
О журнале :: Контакты :: Ссылки :: Реклама на сайте
Veslo.org: Женский портал. | Copyright © 1998 - 2017 <META> Все права защищены.